Біленченківський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Гадяцької районної ради Полтавської області

   






ІННОВАЦІЙНИЙ КАМПУС НТУ ХПІ
Відеоінструкція для вступу 2019

Правовий всеобуч

Права та обов'язки батьків

 

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

Про загальну середню освіту

 

Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють
 

 

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

  • вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

  • приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

  • обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх  закладів;

  • звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

  • захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

  • забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

  • постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

  • поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

  • виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

3. У разі, якщо батьки або особи, які їхзамінюють, в супереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

 

                 

 7.4. Права та обов’язки батьків і дітей за законодавством України    

      

Поняття «дитина» («діти») вживається в двох значеннях. По-перше, це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. По-друге, діти — це особи, які походять від інших осіб (своїх батьків) та є їхніми родичами першого ступеня по прямій нисхідній лінії (найближчий ступінь родства).        Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від них, посвідченому у встановленому законом порядку. Таке посвідчення оформлюється: реєстрацією народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану за заявою будь-кого з батьків чи близьких, родичів, якщо дитина народжується у шлюбі; на основі добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини; на основі встановлення батьківства судом, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує батьківство.      Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою.      Батьки зобов’язані передусім забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я та не пізніше одного місяця з дня народження дитини зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вони повинні визначити дитині прізвище, ім’я та по батькові. Прізвище дитини встановлюється за прізвищем батьків, а якщо прізвища батьків різні, то за їхньою згодою; за загальним правилом дитині може бути дано не більше двох імен.       На батьків покладається обов’язок виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Усі питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. А той з батьків, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.       Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, у віці від 10 років — за спільною згодою батьків та самої дитини, а після досягнення 14 рокiв — нею самою.        Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей покладається на їх батьків, які діють без спеціальних на те повноважень. У разі одруження неповнолітні набувають дієздатності в повному обсязі і з моменту одруження здійснюють захист своїх прав самостійно.        Батьки зобов’язані поважати дитину. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.       Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а після досягнення 14 років — безпосередньо до суду.        Якщо мати чи батько неналежно виконують чи зловживають своїми батьківськими правами, вони можуть бути позбавлені цих прав. Позбавити батьківських прав може суд за наявності однієї з таких підстав: батьки не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; батьки є хронiчними алкоголiками або наркоманами; вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.         Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд обов’язково перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, й постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.         Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.         Діти можуть мати майно на праві особистої приватної власності. Батьки не мають права на це майно, так само як і діти не мають права на майно батьків. Батьки управляють майном малолітньої дитини в її інтересах без спеціального на те повноваження. При цьому вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) також є власністю дитини.         Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій або натуральній формі. Той з батьків, який відмовляється надавати утримання на неповнолітню дитину, може бути зобов’язаний судом до сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальний стан дитини і платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних членів сім’ї, а також інші обставини, що мають істотне значення.         Частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом. Розмір аліментів для однієї дитини за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів для дитини, в якому визначити розмір та строки виплати. Такий договір має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.        Якщо діти після досягнення повноліття продовжують навчання i у зв’язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов’язанi утримувати їх до досягнення 23 років, якщо вони в змозі надавати таку матеріальну допомогу. У разi припинення навчання припиняється й право на утримання.       Батьки, якщо вони спроможні, зобов’язанi утримувати і своїх повнолiтнiх непрацездатних дітей, якi потребують матерiальної допомоги.       Повнолітні працездатні діти зобов’язанi утримувати батьків, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги. Окрім того, діти зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на батькiв, спричинених важкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю. Якщо ж мати або батько були позбавленi батькiвських прав, i цi права не були поновлені, або якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, то на дітей не може бути покладений обов’язок щодо їх утримання.

                                                   

Сімейне право

 

§ 2. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини. Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" (ст. 12). Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо До суду, якщо вона досягла 14-річного віку. Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо). Згідно зі ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу. На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

 
Батьки та відповідальність

В останні десятиліття відбулися глибокі зміни соціально-економічних умов життя суспільства, які знову зробили актуальною проблему виконання батьками обов'язків щодо виховання своїх дітей. Перед юридичною наукою і практикою встали питання регулювання батьківських обов'язків в нових умовах, коли половина сімей розпадається, батьки, зайняті зароблянням грошей, не мають можливості приділяти своїм дітям досить часу, починають з'являтися нетрадиційні форми сім'ї. У зв’язку з чим важливо закріпити у правових нормах обов’язки батьків та гарантії їх реалізації. Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини  (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій

сфері. Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження".

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

 

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того вони порушують норми чинного законодавства.

 

 

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у

 

ст. 150 Сімейного кодексу України.  Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.  Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини,  а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

 

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність!

 

За не виконання або неналежне виконання обов’язків  щодо виховання  дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:

 - адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП)  «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);

 - цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);

 - сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);

-   кримінальної  (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК )   «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).

Неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей означає  бездію, у результаті якої обов’язки по вихованню виконуються  неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров’ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу и без нього.

Жорстоке поводження із неповнолітніми може виражатись у здійсненні батьками фізичного або психічного насилля щодо них або в замаху на їх статеву недоторканість, а також у застосуванні недопустимих  способів виховання (у грубому, зневажливому, що принижує людську гідність, поводженні з дітьми, образі або експлуатації дітей).

  Відповідно до статті 184 КУпАП «ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання  передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення  адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян».  

 Невтішна статистика притягнених до адміністративної відповідальності  батьків за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення місцевими судами Миколаївської області, на яких накладено адміністративне стягнення. Так, у 2006 році адміністративне стягнення накладено на 857 батьків,  у 2007 році ця кількість виросла до 987 осіб,  за 2008 рік адміністративне стягнення накладено на 880 осіб.

«Злісне невиконання  батьками , опікунами чи піклувальниками встановлених обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки,-карається обмеженням волі на строк  від двох до   п’яти років або позбавленням  волі на той самий строк » (стаття 166 КК України).

Якщо у 2006 році за цією статтею засуджено 4 особи, у 2007 році – 1 особу, у 2008 році – 7 осіб, то за І півріччя поточного року  уже засуджено 4 особи.

Як вбачається із матеріалів кримінальних справ, засуджені батьки зловживали спиртними напоями, злісно не виконували встановлені законом  обов’язки  по догляду за  малолітніми дітьми, що виражалось у обмеженні харчування, одягу, інших предметів першої необхідності.

 

 

 

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ

Відповідальність батьків передбачена  Сімейним кодексом України .

Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою;розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

визначаються за домовленістю між ними;

за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі;

у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

якщо місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цієї тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

А також статті 164, 165, 166, 170.

 

Законом України “Про освіту”

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини.

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків .

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Кодексом про адміністративні правопорушення України

Стаття 184.

Кримінальним кодексом України

Статті 164, 166, 167.

 

 

 

Важливі

 

Народна служба порятунку                                               101

Чергова частина органів внутрішніх справ                         102

Швидка допомога                                                             103

 

Служба у справах дітей                             (05658)6-00-08

 

Районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді    (05658) 3-27-60, 3-40-83

 

Відділ кримінальної міліції у справах дітей         (05658) 60602

 

Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри»  -  8-800-500-21-80

 

 Національна «гаряча лінія» по запобіганню торгівлі людьми  - 8 800 500 22 50

 

 Національна «гаряча лінія» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей -  8 800 500 33 50                                                        

Система телефонів довіри безкоштовно, конфіденційно та анонімно надає консультації і психологічну допомогу

 

 

ДИТИНА МОЖЕ ОСОБИСТО ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ЗАХИСТОМ ДО СУДУ, ЯКЩО ЇЙ ВЖЕ ВИПОВНИЛОСЯ 14 РОКІВ.


1
2
3
4